Аффінаж в деталях, або чому вони такі класні (моє ІМХО)

Своє

Рівно тиждень тому, як відбувся концерт і я вже розумію, що немає куди відкладати.  Час написати свої враження від концерту, групи та розповісти чому саме їх музика мені так подобається і як Я бачу учасників цієї групи. Саме тому в заголовку присутня фраза “моє ІМХО”.

Як не дивно, познайомився я з групою через вже не дуже відомого відеоблогера на букву Л. В його аудіозаписах я знайшов ту саму “Мечта”, “Содом и Гомора”, “Прыгаю-Стою” , “Саша”… і кожна з них мені настільки подобалась, що я не слухав нічого іншого більше 3 місяців. Ця лірика, вірші, голос, музика. Коли слухаєш їх музику то виникає таке враження, що вона торкається чогось дуже глибокого в самому тобі. Мені здається, немає більш російських пісень серед теперішніх. Це такі темні пісні з болем, переживаннями, тугою, страхом, самотністю. Але незважаючи на це завжди з чимось світлим, хорошим, теплим.

Концерт “Аффинаж” в Мінську

Не розумію одне, чому та організація що взялась за концерт і той чи то клуб, чи то паб, чи що то взагалі таке, який називається “ОК” так мало зробила. Розумієте, ок? Ок? І напишіть в коментарях, чи зрозуміли б ви по білету, що це заклад “ОК”. Ок?

Ок?

Це все, що писало в білеті про цей “заклад”. До речі, не я один нічого не зрозумів. Також це ні разу не на Жовтневій 16. Від 16 будинку треба було йти ще 800 метрів. Нарікання на організацію були по всім параметрам: звук дно, впускали в зал 40 років, гардеробу як такого не було, замість звичайних номерків давали листочок з номером який був написаний від руки і найстрашніше – що деякі з тих, хто мав якесь відношення до того залу ходили в масках, напевно тому, що в минулому то був завод. Це нарікання не тільки від мене, а від усіх, почитайте відгуки. На щастя, все виправив “Аффинаж”.

Аффинаж – концерт

аффинаж група в Мінську

Група “Бумбокс” колись була моєю улюбленою. Це та що “Вахтерам”, “Та что”, “Летний дощ” і тд. Але це було до того моменту, поки я не побував на їх концерті. Те, що вони творять з піснями можна чесно назвати – насилля.  Чого хоче шанувальник музики на концерті? Правильно, підспівувати! Це основне, потім вже автографи, побачити групу вживу і тд. Перше, що хоче шанувальник, чи фанат це підспівувати свої улюблені пісні. І Бумбокс зі своєю групою в першу чергу псують саме це, додаючи якісь незрозумілі паузи, міняючи куплети містами, міняючи ритм, мелодію, чи то взагалі – співають не свої власні пісні. Ви б хотіли почути пісню “You Are So Beautiful” Джо Кокера в виконанні Хливнюка, який розтягнув її на 15 хв? Я думаю тільки в страшному сні. А він таке робив.

Ось такий великий відступ в мене вийшов, бо вибачте, наболіло. І який же я був радий, коли зрозумів, що хлопців з “Аффинаж” ця хвороба уникнула. Мені здається, вони так само розуміли, що звук – гівно. Тому постарались віддатись максимум пісням і публіці. Пісні виконували саме так, як і вони звучать в студійному записі, що мене очевидно порадувало. І звісно я підспівував, це можна буде почути по моїх записах. Горло після цього боліло довго) але як без цього, адже всі пісні улюблені, ну і “Мечта”, до якої я ще повернусь. Зараз я хочу показати вам деякі фото:

група аффинаж в Україні

соліст групи аффинаж

В перших трьох фотографіях ви можливо бачите просту воду, кеди басиста та те, як Калінкін стає на носочки, коли співає. Я ж бачу найдешевшу звичайну  воду в Білорусії (сам її купував в супермаркеті), найдешевші кеди, ціна яким 200 грн і ще дещо, але про це я не буду.  Мені це каже, що вся група не зациклена на собі, не мають зіркової хвороби  і повністю завжди віддають себе своїй праці, друзям, творчості. Ну і звісно приходить розуміння, що всі вірші,  музика, пісні йдуть від серця, емоцій, переживань, обставин і тд, а не як в інших – через комерцію, гроші. Таких людей я люблю найбільше. Четверта фотографія – це бонус, про який я напишу в кінці. А зараз перегляньте деякі пісні, які я зняв на відео і відчуйте як це, в живу:

Аффинаж – Не танцуй

Аффинаж – Волчком

Аффинаж – Я печаль

Аффинаж – лучше всех

Написав вже 640 слів, як мені підказує редактор а основну думку так і не виклав. Я подолав з України в Білорусію, більше 1000 км не тільки щоб побачити цих “алхіміків музики”, а щоб і зрозуміти, як в них виходить настільки гарно творити щось таке сакральне і пронизуюче, ці пісні-плачі, пісні-молитви. Я дослідив всю творчість Калінкіна, переслухав весь “БЫДЛОЦЫКЛ” всі його вірші, більшість інтерв’ю (що зробиш, я люблю цікавитись геніями). В ньому відчувається мало не типовий сценарій всіх колись великих письменників, поетів, винахідників, художників: 

Це біль. Не важливо від чого, або чому саме. Тягуча біль, яка б вже напевно винищила десятки людей, але не Ема. Він навчився якось жити з нею і навіть черпати звідти силу, натхнення. Наче він побачив світ у всіх його фарбах, як хороших, так і найгірших і потроху ділиться з нами цим.

Сладким сном младенца спит дьявол…
То, что я отдал – ему мало.
Холод отношений греется изменой.
Нас убило. Нас уже не стало…

Внутри меня
Грусть беспричинная
Еду я
Не плачу почти что

Близко – всё кажется очень близко! Близко, близко!.. Здесь, в этом жёлто-зелёном я заблудился…

Поиграй для меня, музыкант.
Поиграй для меня, что люблю.
Попытайся продать свой талант.
Если будет качать – я куплю.
В переходах метро, в кабаках,
грабь меня музыкант до копья!
Я отдам тебе всё! Я так пьян…
Рви мне сердце, играй для меня!..

Тебе грустно и мне чуть-чуть…
Я ни с чем пришёл, не хочу
ничего просить — нечего.
Ни тяжелее, ни легче.
Я простак от ушей до пят.
Выходи поболтать просто так…
Ни о чём не хочу молить —
просто выгляни.

Я мечтаю о гвозде
и жизни под откос,
я болтаюсь на кресте,
как Иисус Христос,

а я
дрожу от смеха
я
прошу у эха
“не отвечай, не отвечай, не отвечай! —
я помеха,
я печаль”

Я доброту в ладонях сомну, спрессую в плотный комок, чтоб больше вместилось в груди.
Отгоняя беду, злые картинки рисую, чтобы не смог кому-нибудь вдруг нагрубить.

Слова доброты произношу без запинки, словно молитву, в обед, перед сном, с утра.
Во избежанье беды, рисую злые картинки, всех вызывая на битву, как будто бы это — игра.

Стараясь глушить обиды свои былые, горечь прогнать из души от несказанных жутких слов,
ломая карандаши, картинки рисую злые. Ломаю карандаши, чтоб не наломать дров.

Поймёшь мой мотив, скорее всего, навряд ли. Альбом мой пропал с коробкой карандашей —
картинки злые мои зачем-то без спроса взял ты. Сам пролистал. Друзьям показал уже.

И чтобы пальбой не закончилась вечеринка, весёлый парад доброты под названием «жизнь»,
Верни мне альбом, где злые мои картинки. Да, в нём уже есть ты. Верни. И подальше держись.

І багато, багато іншого. І це все на фоні максимальної самовіддачі цьому. Пам’ятаєте, я писав про пісню “Мечта”? Так от, розумієте, кожне виконання цієї пісні дорівнює повністю зірваному голосу. По інакшому її просто не можна виконати. І Ем це робить. На концерті він її виконав на біс, але я так її люблю, що не хотів відволікатись на її запис на камеру. Тому перегляньте кліп:

Побачивши це все,я зрозумів, що їх творчість продовжиться і теперішні хіти напевно згаснуть на фоні того, що вони напишуть в майбутньому.

Кінець

Закінчити це все хочу спогадом Достоєвського, який розповідав, як один з критиків відреагував на його роман “Бедные люди”:

“Да вы понимаете ли сами-то, …что вы такое написали! Не может быть, чтобы вы, в ваши двадцать лет, уже это понимали… Вам правда открыта и возвещена как художнику, досталась как дар, цените же ваш дар и оставайтесь верным себе и будете великим писателем!”.

Ці слова зараз на сто відсотків відносяться до групи “Аффинаж”. Не думаю, що вони повністю розуміють, що творять. Я не критик, але теж вам бажаю – будьте великими музикантами!

П.С. Про того хлопця в окулярах на четвертому фото я не забув. Справа в тому, що він не просто так прийшов в костюмі. В Аффинаж є пісня “Пиджачок” і саме під неї він зайшов під сцену (туди не можна було йти) і відривався там з усіх сил. Він навіть трошки плакав. Це нормально, я теж.

П.П.С: Шкода, що мені не вийшло хоч трохи провести діалог з ними. Я б постарався зробити все, щоб більше надихнути їх і мотивувати. Бо насправді – шанувальників у них набагато менше,  ніж мало б бути. Не знаю, можливо вони через це трохи переживають. Зате я маю підписаний плакат всією групою, який висить поряд з іншим трофеєм від Badcomedian.

Також я напевно єдиний, хто має спільне фото з Емом. Я просто був надто наглий, щоб забігти за куліси, а Ем був надто ввічливий, що не послати мене звідти. Фото вийшло жахливе, бо в мене Google Pixel 2. Ніколи не купуйте такий телефон. Але я не маю нічого соромитись, тому ось:

Все таки з Емом (його насправді звати Міша, але якщо він вирішив себе називати інакше, то і я буду) мені вдалось перекинутись словами. Знав, що часу в мене не багато, тому просто сказав йому “дякую”. Загальне таке дякую, за все, що він робить.

Дякую

Аффинаж група склад

One thought on “Аффінаж в деталях, або чому вони такі класні (моє ІМХО)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *